Було в мене колись захоплення - писати вірші. Хочу поділитися його плодами. Якщо комусь ці вірші принесуть насолоду або навіть просто будуть цікавими, я буду щиро радий. Поезія дивна річ - вона дозволяє звільнити з полону ті поклики душі, які ніяк не знаходять себе в сучасному раціональному світі.
Может...
Может, нам это все казалось?
Може...
Може, то були марні надії
Про кохання – одне й назавжди?
Может...
Может, нам это все казалось?
Может, просто хотелось любви?
Может быть, ничего не осталось?
Только тихое: «Позови».
Может, не было вовсе сиянья
Твоих карих смеющихся глаз?
Может наши смешные признанья –
Это эхо надежды о нас?
Может, все еще кончится дружбой?
Может, все еще станет судьбой?
А, наверное, так оно лучше,
Когда знаешь кто рядом с тобой.
Но чего-то непросто на сердце.
Странно что-то клокочет внутри.
Никуда нам от правды не деться.
Что молчишь? На меня посмотри…
25.10.2001
і в перекладі:
Може...
Може, то були марні надії
Про кохання – одне й назавжди?
І давно вже розтанули мрії,
Залишивши нечутне “Зажди”.
Може, зовсім і не від кохання
Твої очі палали не раз.
Може, наші непевні зізнання –
Це відлуння надії про нас.
Може, далі нам буде ще важче?
Ну, а може нас доля веде?
Та, напевно, воно тільки краще,
Коли знаєш, хто поруч іде.
Але щось не вгамується серце –
Ну куди ж ти від правди втечеш!
Мовчимо, а воно рветься-б’ється.
Я лишуся, і ти не підеш…
23.07.2003
Немає коментарів:
Дописати коментар